Приводом для написання цієї статті стали враження від конференції Interpoma 2010, яка відбулася в м. Болзано (Італія), а також презентації та доповіді про наукові дослідження, які прозвучали під час виставки BioFach (лютий 2011, Нюрнберг). До того ж, вплинув ще й той факт, що фахівці сусідніх країн, де активно тривають інноваційні процеси культивування нових сортів, бачать в Україні значний потенціал для розвитку цієї галузі.

Україна є серйозним гравцем на європейському ринку яблук і до того ж має дуже вигідне географічне положення. Річний обсяг виробництва яблук в Україні складає близько 700 тис. тонн, в числі яких кількість високоякісних яблук для свіжого споживання складає лише 250 тис. тонн. Потреби внутрішнього ринку майже в два рази перевищують ту кількість, що в даний час забезпечується за рахунок імпорту яблук, левову частку якого постачають Польща та Молдова. Таким чином, Європа бачить в Україні ринок для реалізації своєї продукції.
Але попри все Україна має оптимальні кліматичні умови для вирощування яблук на всій території країни, а в південних її районах можна вирощувати навіть сорти з довгим періодом вегетації. Річне споживання яблук в Україні становить в середньому 15 кг на людину, але тенденція неухильно зростає. Експерти прогнозують, що найближчим часом цей показник досягне європейського рівня 23 кг/рік на людину. І це спричинить подальше збільшення попиту на внутрішньому ринку.
З економічної точки зору виникають сприятливі умови для розвитку підприємств, які займаються вирощуванням яблук. Завдяки ліберальній податковій політиці, сприятливій системі підтримки та відносно дешевій робочій силі, а також через високий попит на ринку, кількість підприємств, що вирощують фрукти, в найближчі роки буде зростати. Із загального обсягу імпорту яблука складають 25% (це близько 250 тис. тонн). У той же час слід зазначити, що експорт є дуже незначний.
Значну частину садів було закладено ще в 80-90-х роках, сортовий склад яких вже вважається застарілим, а строк служби плодоносних дерев добігає кінця.
Слід також зазначити, що популярними зараз є середньоросла підщепа ММ106 та низькоросла (карликова) М9, яку використовують із зрошенням в інтенсивних садах. І, скоріше за все, обидва ці види підщеп залишаться домінуючими у вирощуванні яблук в Україні.
В Україні є достатньо площ, придатних для закладання нових садів, що є однією з умов, які сприятливо впливають на вирощування яблук за рахунок власних можливостей.
Як правило, існує можливість для створення відносно великих насаджень, тому на великих площах доцільно використовувати сучасні технології, що є запорукою високого рівня якості продукції. Одночасно з розвитком вітчизняного виробництва слід впроваджувати сучасні технології переробки плодів та застосовувати холодильні камери для довгочасного зберігання яблук. У тих областях, де великі площі насаджень і об’єми врожаю близько 5 тис. тонн на рік, фермери мають сховища, збудовані за технологією РГС (регульоване газове середовище). Дана технологія забезпечує цілорічне постачання свіжих фруктів.
Фактором, що значно перешкоджає розвитку українського промислового садівництва, є те, що переважна більшість конкурентоспроможних сортів, з цінними характеристиками та гарними смаковими якостями, не внесені до реєстру сортів, які рекомендовано для вирощування на території України. Європейські дослідження вказують на такі канали збуту на українському внутрішньому ринку: 75% столових яблук продається на місцевих овочевих та фруктових ринках, 15% – в торговельних центрах, а 10% за результатами дослідження, реалізуються на так званих стихійних, «диких» ринках.
Можна з упевненістю сказати, що нові сорти, з кращими властивостями, можна отримати, тільки імпортуючи їх. Близько 80% українського імпорту надходить з Польщі за ціною, трохи вищою за ціну на внутрішньому ринку, але нижчою за європейські середні ціни. А решта 20% імпорту надходить з Франції, Італії, Бельгії та Нідерландів за значно вищими цінами. Таким чином, внутрішній споживчий попит на нові сорти є, і платоспроможністю він забезпечений. Тому проблема постійного оновлення сортів, занесених до державного реєстру, залишається актуальною.
В Європі серед домінуючих тенденцій існує декілька напрямів у використанні сортів, але найбільш поширений у Західній Європі напрямок – це утворення клубів. Головним позитивним фактором роботи таких клубів є цілісний контроль процесу виробництва, починаючи з вирощування у плодорозсаднику, і часто навіть до продажу. Такі клуби регулюють кількість плодорозсадників, які мають право на розмноження цих сортів, а також встановлюють граничну величину площі, на якій можна вирощувати той чи інший сорт. Часто увагу звертають на рівень підготовки фахівців, кліматичні умови регіону, технічне забезпечення та наявність холодильних установок у виробника, який має намір вирощувати ці сорти. Крім цього, для введення таких сортів на ринок використовується потужна система спільного фінансованого маркетингу з забезпеченням сталого, певною мірою однакового способу продажу продукції. Члени клубу поставляють на ринок плоди високої якості з особливим маркуванням, а внаслідок обмеженої кількості насаджень даного сорту конкуренція на ринку відсутня. Виробникам, які не є членами клубу, у цьому випадку не варто займатись такими сортами, тому що не маючи членства в клубі, вони не зможуть користуватись тими перевагами, що доступні для членів клубу.
Закон про права на сорти унеможливлює незаконне поширення клубних сортів. В Україні існує складна система державної реєстрації сортів. Отримання дозволу відбувається повільно і з труднощами, тому іноземні селекціонери не поспішають поширювати свої сорти на Україні.
Іншим можливим рішенням є використання сортів яблук, придатних для поширення та вирощування на території України. Серед таких сортів – Голден (та його клони), який є одним з популярних європейських сортів, його частка складає до 35%. Проблема цього сорту полягає в чутливості до парші та нестабільності врожаїв у деяких зонах. Сорт Гала (і клони Гала Маст, Гала Гелексі, Гала Роял, Гала Шнітцер) завдяки ранньому дозріванню та відмінному смаку також став популярним, хоча він ще частіше вражається паршею ніж сорт Голден. А ось сорт Айдаред не відноситься до широко поширених по всій Європі сортів, але в Угорщині та Польші його вирощують багато фермерів, тому в європейських насадженнях він займає певну частку. Сорт Айдаред надзвичайно високоврожайний, рано починає плодоносити і добре зберігається. Однак, через свій смак він не відрізняється особливою популярністю, середньо чутливий до парші, і також дуже чутливий до борошнистої роси.
Взагалі, ця група рекомендованих для поширення сортів чутлива до грибкових захворювань, отже для їх вирощування потрібні більші витрати. Завдяки інтенсивному захисту рослин ці сорти дають хороший врожай яблук високої якості. Однак застосування інтенсивного захисту у багатьох випадках спричиняє високий рівень хімічного навантаження не тільки для навколишнього середовища, а й для споживачів. Українські споживачі також заслуговують на те, щоб на їх столах були «здорові» яблука різноманітних сортів!
В Україні сезон яблук починається в третій декаді серпня, коли достигає сорт Гала, а потім, після тривалої паузи, на полицях магазинів з’являються сорти Голден та Айдаред. Плоди інших сортів виключно імпортовані, або, обходячи правила, продаються під назвою Айдаред, Голден, Гала, на «диких» ринках», що є поганою практикою.
В останні роки група рекомендованих сортів поповнилася новими сортами. Навіть неспеціаліст помітить співзвучність сортів Ревена, Реанда, Регліндіс та Ремо. Початок «Ре», що фігурує у кожній назві сортів, вказує на їх резистентні властивості. Резистентність означає здатність протистояти певним захворюванням, у даному випадку – парші та борошнистій росі. Зокрема, ця стійкість проявляється в тому, що ці сорти можна захистити, провівши 5-7-разову обробку, яка в основному спрямована на захист від шкідників. Таким чином, за допомогою групи сортів «Ре», при меншому хімічному забрудненні можна отримати хороший врожай яблук високої якості. Вони також можуть використовуватись для органічного виробництва. У нашого західного сусіда – Угорщини, ці сорти почали культивувати на площі більше ніж 2 тис. гектарів. Серію «Ре» селекціонери створювали в першу чергу для переробки і виготовлення яблучного соку та концентрату з низьким хімічним навантаженням. Але виявилось, що смак та зовнішній вигляд деяких з цих сортів можуть стати конкурентами для інших столових сортів яблук. Тому в Угорщині ці сорти вирощують на досить великих територіях з метою подвійного використання задля отримання максимальної кількості плодів високої якості. Це фактично відповідає загальноприйнятому баченню виробника, що «технічні яблука вирощувати не потрібно, вони з’являються самі по собі, як частка від товарної продукції». Але навіть і така ідея не є поганою для використання «Ре» плантації з метою отримання недорогої сировини для виробництва соку чи концентрату.
Селекціонери, натхнені успіхом резистентних сортів у подвійному використанні, продовжили створення нових сортів. Так, на ринку з’явилися сорти «Реколор», «Рекарда» та «Ренора», які є теж резистентними, але, на відміну від своїх попередників, мають набагато кращий зовнішній вигляд та надзвичайні смакові властивості.
Для українських фермерів сприятливим фактором є підвищений інтерес до садівництва. Все більше господарств займається вирощуванням яблук. Адже, задоволення потреб внутрішнього ринку дозволяє рентабельно працювати тисячам виробників і сприяє впровадженню та розвитку інноваційних сільськогосподарських програм.

Поділитись в соц.мережах